Де ми, а де Корея

Корея. Автомобільна тема для мене болюча, адже я в дитинстві мріяв стати автодизайнером. Алек Ісігоніс, Джорджето Джуджаро, Ервін Коменда, Уве Банзен – ось хто був моїми героями.

Перший український легковий автомобіль зійшов з конвеєра Запорізького автозаводу в 1960-му, а перші легковики марки “Деу” почали випускати лише у 1970-ті. Уже в 1997 році ЗАЗ, перейменований на ZAZ-Daewoo, почав випускати “Ланоси” корейської розробки. Як це сталося? Де українська національна гідність? Де вітчизняні моделі автівок від вітчизняного виробника?

Південна Корея – це 52 мільйони людей на території сто тисяч квадратних кілометрів, ушестеро щільніше за Україну. І чорноземів там немає. Вони живуть в умовах постійної загрози вторгнення. На півночі інша Корея, де є мільйонна армія і тоталітарний режим, для якого вартість людського життя наближається до нульової. Установки залпового вогню “Град”, що КНДР отримала від Радянського Союзу кількістю 2 500 штук (кожен третій “Град” у світі!), здатні стріляти по Сеулу й одним залпом усього лише за 20 секунд перетворити на попіл 36 тисяч гектарів ворожої території.

Так, Північ і Південь вже воювали між собою – за північних воювала китайська піхота та радянська авіація, а на боці південних була широка міжнародна коаліція, підтримана ООН. Сталін помер , війна припиналася.

Цікаво, що до 1960-х років різниця між двома корейськими режимами була мінімальною. Демократія на північ від 58-ї паралелі була “народною”, а у південній частині півострова – декоративною. Навіть ідеологія чучхе була винайдена не в КНДР, а на півдні півострова. Та масові виступи проти фальсифікованих виборів у 1960 році зрушили демократичні процеси в Кореї.

Корейці на переможеній півночі жили заможніше – у них була безкорислива допомога великої, хоч і голодної, наддержави, саме північ півострова мала багатші поклади корисних копалин, більші площі сільгоспугідь. Південь мав лише американські гарнізони та пропаганду демократії. Очевидно, народ має затягнути паски, згуртуватися й кричати своєму вождю: “Дякуємо! ”

Усе, чого досягли південні корейці сьогодні – вони домоглися самі, з неба їм нічого не впало. Лі Син Ман став першим президентом Кореї у 1948-му, на його правління припали роки війни 1950-53 років, повоєнна відбудова. Але на чергових виборах у бюлетені стояла лише одне його прізвище, а головного опозиційного кандидата просто вбили під час виборчого процесу. Це обурило громадськість, почалися заворушення. І “дітей побили” також – у Сеулі загинуло понад сто студентів, бо військам дали наказ стріляти в народ. Зрештою, горе-президент втік, але не до Ростова, а в Гонолулу, штат Гаваї. На цьому не скінчилося, далі боротьба тривала.

Президент Республіки Корея з 1963 до 1979 року Пак Чон Хі був вбитий начальником розвідслужби за те, що став завадою розвитку демократії в державі. Наступного президента Чон Ду Хвана – після відставки засудили на смерть, але помилували; його наступник Ро Де У – засуджений на 22 роки, фактично відбув із них два й вийшов на волю за амністією. Але далі обходилося без поблажок: Но Му Хьон – покінчив самогубством після того, як його офіційно звинуватили в отриманні хабаря; Лі Мьон Бак – сидить, строк 15 років; перша в країні жінка-президент Пак Кин Хє – сидить, отримала 24 роки.

На зміну одному тоталітарному режиму прийшов інший, але трохи ліберальніший і готовий до певних реформ. Оновлена економіка дозволила Південній Кореї в 1970-ті перевершити КНДР за рівнем життя. Далі розвиток ішов по висхідній і тепер Корея є однією з провідних країн регіону та світовим індустріальним лідером, зокрема в автомобілебудуванні – п’яте місце на планеті. Північна Корея на п’ятому місці в світових рейтингах лише за одним показником – чисельності збройних сил.

Так, США допомогли південним корейцям встановити демократичний режим, але не забуваймо, що Америка змушена постійно обирати між безпекою власної країни, бізнес-інтересами свого капіталу та просуванням демократичних ідеалів. І прикладів компромісів, на які йшов Білий дім можна навести кільканадцять, а може й кілька десятків – коли боротьба з радянською системою виправдовувала будь-які поступки, маккартизм і відступи від свободи особистості заради тієї ж свободи. І якби південні корейці “не розхитували човна” і терпіли, Америка також терпіла би сеульського диктатора. Допомагають тим, хто сам собі допомагає. Марно давати свободу тому, хто її не цінує й ладен продати свої права.

У Південній Кореї з 1960 по 2016 рік сталося вісім майданів. Тому що демократія – це не віра в чесного Вітю, патріотичного Петю чи добру Юлю, чи відчайдуха Зеленського. Демократія – це постійне відстоювання прав. Тому що право дано Всевишнім, а закони написані людьми.

Усе пов’язано. Україна могла б стати за 30 років однією з провідних держав, а плететься на після 100-х місцях. Ми могли б експортувати автомобілі, а експортуємо сталь. Могли б пишатися власною країною… Ще раз – країною, люди в нас хороші. Ех.

Фото: Лідер КНДР товариш Кім Чен Ин верхи на білому огирі підкорив священну гору Пекту, де пообіцяв просунути ще на крок їхню революцію. 16 жовтня 2019 року/kcna

КБ Антонова. Ті, що не злетіли

Чужому навчайтесь: досвід Мексики