ТАПУК – Крила України

ТАПУК. Українська авіація починалася в Києві, де Сікорський спорудив свій перший гелікоптер; в Одесі, де Артур Анатра заснував найбільший на той час в Україні авіазавод; у Бердянську, Сімферополі і Карасубазарі.

Та вже майже сто років столицею української авіації є Харків: тут найбільший в країні авіазавод; тут найавторитетніший у галузі вищий навчальний заклад – славетний ХАІ, нині Аерокосмічний університет; тут готує льотчиків нашої військової авіації Харківський військовий університет імені Кожедуба.

Ніщо не може вирости на порожньому місці, на незораному та незасіяному полі. З чого починалася авіація в УСРР? Статус столиці Української соціалістичної республіки, безумовно, посприяв розвитку передових на той час технологій саме в цьому місті.

Тоді усе починалося з ТАПУК. У Харкові, 12 березня 1923 року, створили Товариство Авіації та Повітроплавання України і Криму. Крим, нагадаю, на той час входив до складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, однак цілком органічно вписувався у новостворену українську добровільну громадську організацію. А до Москви далеко – три роки скакати, не доскакати.

Ось що пише Українська Радянська енциклопедія: “ТАПУК – патріотичне оборонне об’єднання аматорів авіації та повітроплавання. Засноване 1923 у Харкові з ініціативи уряду України та військ[ового] командування. <…> Мета товариства полягала у сприянні розвиткові повітр[яного] флоту країни та залученні до цієї справи широких мас трудящих. Товариство налічувало (1925) 416 тис. членів, об’єднаних у 7 115 гуртків. Ним засновано Центр[альний] аероклуб і авіаційну школу в Харкові, школу інструкторів планерного спорту в Києві, 72 планерних і 97 авіамодельних гуртків, відкрито 1 475 авіабібліотек. Члени товариства зібрали на розвиток повітряного флоту понад 1,5 млн карбованців, були учасниками численних змагань, створення регулярних авіаліній на Україні. У 1925 році ТАПУК і товариство “Укрдоброхім” були об’єднані у Товариство друзів авіахімічної оборони і промисловості (“Авіахім”)”.

Ініціатором створення громадської авіаційної організації став Георгій Федорович Проскура. Цій людині Харків, місто, що раніше не мало жодного стосунку до авіації, завдячує нинішньою славою авіаційної столиці країни. Викладаючи в Харківському Політехнічному інституті, Проскура організовує та очолює аеросекцію. 12 березня 1923 року за його ініціативи, члени цієї секції домоглися відкрити авіаційну спеціальність на механічному факультеті ХПІ. Георгій Федорович за власною ініціативою починає читати факультативний курс з повітроплавання. Незабаром він створює аерогідродинамічну лабораторію, яка в 1930 році перетворюється на Харківський Авіаційний інститут.

Студент Київського політехнічного інституту Сергій Корольов був одним із тих 416 тисяч “тапуківців”, і він злетів у небо на крилах планеру власної конструкції. Це сталося в Криму – у Коктебелі.

Згодом ТАПУК об’єднується з товариством “Доброхім” і – вже на всесоюзному рівні – трансформується в “Осоавиахим” (згодом ДТСААФ, згодом ТСОУ).

Спільними зусиллями ТАПУК та Головного управління повітряного флоту Червоної армії було створено акціонерне товариство “Укрповітрошлях”, від якого веде відлік вся цивільна авіація України.

“Укрповітрошлях” заснував авіазавод у Харкові, той, що з часом став найбільшим українським виробником літаків.

У 1926 році Костянтин Калінін, нещодавній випускник КПІ, який вже встиг зарекомендувати себе розробкою кількох успішних машин, конструктор Київського авіазаводу (нині “Антонов”), переїздить до Харкова, щоб продовжити тут кар’єру авіаконструктора й одночасно стати директором заводу. Наприкінці 20-х він розробляє пасажирські літаки К-4 і К-5, що стали першими масовими пасажирськими літаками “Укрповітрошляху” та російського “Доброльоту” (згодом, після їхнього об’єднання – “Аерофлоту”) на всі 1930-ті роки. Наприклад, літаків К-5 було випущено майже три сотні штук.

На початку 30-х Калінін розробив справжнього крилатого монстра – сорокатонний семимоторний літак К-7, розрахований на 128 пасажирів або десантників. Неофіційно його назвали “Повітряний Держпром”, і крім пасажирського варіанту була передбачена можливість використання К-7 як бомбардувальника, що міг нести 16 600 кілограмів бомбового навантаження. На жаль, машина розбилася на випробуваннях. І далі цю тему продовжити не вдалося, бо в 1935 році концепція розвитку військової авіації зазнала змін.

Харківська авіаконструкторська школа тоді диктувала моду на весь Радянський Союз. І з часом аерокосмічна слава України відродиться, якщо ми віритимемо в це, мріятимемо про це. Адже сто років тому все почалося з приватної ініціативи окремих ентузіастів.

Фото: літак Калініна К-7

Українські соколи
Нортроп VS Мікоян
Повітряні сили України - народження
Гвинтокрили? Не Сікорським єдиним!
Україна – батьківщина вищого пілотажу
Ігор Сікорський – авіаконструктор з України
Українською авіацією командував онук Кобзаря
Олександр Козаков - другий таран у світовій історії
Сергій Уточкін – славетний спортсмен і піонер авіації
Євграф Крутень – славетний ас Першої світової війни
Костянтин Арцеулов – авіатор, конструктор, художник
Дмитро Григорович – творець першого в світі гідролітака

Петро Франко – трагічна доля талановитого сина Каменяра

Лев Мацієвич – український патріот, інженер, піонер авіації