7 серпня 2008 року Росія напала на Грузію. Хоча росіяни воліють називати іншу дату – 8 серпня, війна почалась все-таки напередодні. Чому така розбіжність в датах? Бо офіційна версія Кремля полягає в тому, що спочатку грузини почали “каральну” операцію проти сепаратистів Південної Осетії та Абхазії, а вже потім росіяни ввели до Грузії свої війська, щоб “примусити до миру” Тбілісі.

Насправді російські регулярні війська, не приховуючи розпізнавальних знаків та належності до армії РФ, перетнули кордон через Рокський тунель і увійшли на територію Грузії 7 серпня. Тієї ж ночі вони обстріляли територію країни, і грузинська армія була просто змушена воювати. Грузини спробували взяти під свій контроль територію Південної Осетії. У відповідь росіяни “прийшли на допомогу братньому народу”. Наслідком стали обстріли та бомбардування грузинських міст і сіл, захоплення портів та доріг. Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участі міжнародних посередників було досягнуто домовленості про припинення вогню.

Ця війна стала першою на пострадянському просторі, де Росія відкрито напала на сусідню країну. Але висновків із цього, схоже, не зробив ніхто. Особливо – Україна. Прем’єр-міністерка якої відверто підгигикувала Путіну, коли він “пожартував” про напад на Грузію.

Попри жахливі телевізійні кадри, які в прямому етері показували все те, що творили росіяни в Грузії, більшість українських політиків заспокоїли себе і свій народ думкою, що ця війна нашої країни не стосується. Що це самі грузини винні, бо чимось роздратували росіян. Українцям розповідали, що “ми не такі, нас Росія не чіпатиме”.

Позаблоковий статус України не був переглянутий, хоча експерти і намагалися донести до керівництва держави думку, що наша країна буде наступною жертвою російської агресії (див. посилання нижче). Від них просто відмахнулись.

Ба більше, Україна почала скорочувати видатки на оборону. Розформовувались військові частини, а техніка та зброя активно розпродавались. З приходом до влади проросійських сил ці процеси лише прискорились. Україна діяла алогічно. В обмін на ефемерні газові знижки Янукович продовжив термін оренди військової бази російського флоту в Севастополі. Хоча саме кораблі Чорноморського флоту РФ застосовувались під час нападу на Грузію. Але влада просто заплющила очі на цю бомбу сповільненої дії. Українська армія стрімко деградувала.

Світова спільнота також воліла не помічати дій Росії. Колективний Захід вдав, що нічого особливого не відбулося. Натомість Путін чітко засвоїв уроки тієї війни. Західні лідери далі політичних заяв із засудженням агресії в Грузії, погроз санкціями і виключенням Росії з “Великої вісімки”, не пішли. У результаті ми отримали анексію Криму, війну на Донбасі, а тепер Велику війну.

Певний час нова влада України і значна частина українського суспільства вперто плекала ілюзії, що з Росією можна про щось домовитись. Просту істину про те, що війна закінчується не коли перестають стріляти, а коли перемагає сильніший, ніхто так і не засвоїв… Розумні вчаться на чужих помилках, дурні – на своїх. Маємо те, що маємо.

Щодо самої Грузії, то частина країни так і залишається окупованою, Тбілісі не контролює Південну Осетію та Абхазію. Держава отримала заморожений військовий конфлікт, наслідки якого не береться спрогнозувати ніхто.

Фото: Атака на Цхінвалі/osinform.ru

Трофейні унітази для російських діток

Вірогідна реальність війни з Росією (рос.)

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]