Агенти перебіжчики. Усі спецслужби світу мають у своїх літописах сторінки, які не дуже охоче афішують. Йдеться про агентів, які, крім того, що втекли до ворожого табору, ще й прихопили з собою чимало цінної інформації. Один з останніх прикладів – екс-полковник Головного управління розвідки РФ Сергій Скрипаль, якого росіяни намагалися убити у Великобританії.
Найвідомішим серед співробітників радянських спецслужб другої половини ХХ століття, мабуть, є Віктор Суворов, він же Володимир Різун. Про нього та про інших читайте у нашому сьогоднішньому матеріалі.
Віктор Суворов
Справжнє ім’я – Володимир Різун, народився 20 квітня 1947 року на Далекому Сході СРСР в сім’ї кадрових військових, яка з часом переїхала в Черкаси. В одинадцять років вступив до Калінінського суворовського училища, а потім до Київського вищого загальновійськового командного училища. Після його закінчення командував танковим взводом, брав участь у придушенні Празької весни 1968 року. Ці події лягли в основу одного з його художньо-публіцистичних творів – “Визволитель” (“Освободитель”).
У 1969 році Володимир Різун стає офіцером військової розвідки, потім вчиться у Військово-дипломатичній академії. Після її закінчення працював у женевській резидентурі Головного розвідувального управління.
10 червня 1978 року разом з дружиною, дочкою і сином, перебуваючи під дипломатичним прикриттям в Женеві, звернувся до офіційного представника Великої Британії, що забезпечив їхню безпечну евакуацію до Великої Британії.
Співробітники радянської резидентури спочатку декілька років взагалі офіційно заперечували існування Різуна, а після видання перших книг – визнали разом із фактом служби у розвідці. Відомим його зробили книги, у яких він досліджує історію Другої світової війни і доходить висновку, що її спровокував Радянський Союз.
Живе у Великобританії. Заочно засуджений до страти в СРСР, хоча існує версія про відсутність такого вироку.
Агенти перебіжчики. Олег Гордієвський
Одне з найбільш цінних надбань західної розвідки – співробітник-нелегал Першого головного управління КДБ, згодом один з керівників британського і скандинавського напрямків в центральному апараті, резидент КДБ в Лондоні. Завербований британцями в 1974 році, в 1985-му потрапив під підозру за підсумками роботи радянського агента в ЦРУ Олдріча Еймса. Відкликаний з Лондона, але відбився від звинувачень, після чого був таємно вивезений за межі СРСР.
Передав величезну кількість цінної інформації про радянську агентуру на Заході – “настільки точної і секретної, що її не завжди навіть наважувалися пускати в хід, щоб не засвітити найціннішого агента” – згадували співробітники MІ-6.
Живе у Британії, отримує пенсію від британського уряду, видає мемуари. У листопаді 2007 року потрапив до лікарні у важкому стані, 34 години був без свідомості. Звинуватив російські спецслужби у спробі отруєння і критикував британську контррозвідку, яка закрила розслідування інциденту. За служіння безпеці Сполученого Королівства одержав Орден Святого Михайла і Святого Георгія від королеви Великої Британії Єлизавети ІІ в 2007 році.
Агенти перебіжчики. Олег Калугін
Генерал-майор КДБ, пік кар’єри – начальник управління зовнішньої контррозвідки у 1973-1979 роках, потім після низки провалів і внутрішньовідомчих конфліктів, переведений у територіальні контррозвідувальні органи (Друге головне управління).
У 1990 зробив собі році ім’я на публічній критиці і викритті своєї спецслужби. Був обраний народним депутатом СРСР. Публікував книги і статті про Комітет державної безпеки, займався політичною діяльністю. Всі його заяви КДБ офіційно назвав наклепницькими. На початку 1990-х років Калугін активно брав участь в діяльності руху “Демократична Росія”.
У 1995 році виїхав до США, де в 2001 році дав свідчення проти полковника Джорджа Трофімоффа, обвинуваченого в шпигунстві на користь СРСР. У 2002 році заочно засуджений за це в Москві на 15 років. Позбавлений звання генерал-майора та всіх нагород.
Проживає в США, громадянство отримав в 2003-му, видає книги, працює в приватних дослідницьких структурах, що займаються проблемами безпеки і боротьбою з тероризмом.
Агенти перебіжчики. Олексій Кулак
Олексій Сидорович Кулак – полковник, учасник Великої вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу. У 1990 році посмертно позбавлений всіх звань і нагород за звинуваченням у співпраці з американською розвідкою.
На початку 1960 року потрапив на службу до КДБ, його направили до Нью-Йорка, займався агентурною розвідкою в галузі технологій. Вже у 1962 році вийшов на зв’язок з ФБР, почав передавати відомості про співробітників радянської розвідки. У 1977 році повернувся до Москви, вийшов у відставку. У вісімдесятих роках КДБ розпочинав секретне розслідування щодо його діяльності як агента ФБР, але справа не довели до кінця.
Помер Олексій Кулак у 1984 році, його поховали на Кунцевському кладовищі Москви з усіма військовими почестями.
Відомо про його співробітництво з ФБР стало від американського розвідника Еймса Олдріча, якого КДБ завербувало після смерті Кулака. 17 серпня 1990 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Олексій Кулак був посмертно позбавлений всіх звань і нагород, зокрема звання Героя Радянського Союзу.
Дмитро Поляков
Народився 1921 року, учасник Великої вітчизняної війни, орденоносець. Після війни закінчив Академію імені Фрунзе і був направлений до Головного розвідувального управління. У 1951-1956 роках працював в США. Тоді у нього захворів син, на операцію було потрібно 400 доларів. Керівництво ГРУ, до якого звернувся за допомогою Поляков, грошей не дало, а син помер. З 1959 року працював заступником резидента ГРУ по нелегальній роботі в США.
Восени 1961 року добровільно передав співробітникам ФБР прізвища шести шифрувальників із закордонних представництв СРСР у США. Через кілька днів повідомив дані 47-ми радянських розвідників, які працювали в Сполучених Штатах. У подальшому також розкрив американських агентів, завербованих радянськими спецслужбами та радянських нелегалів. Всього ж за роки свого співробітництва з американцями він видав до ста п’ятдесяти іноземців, які співпрацювали з розвідувальними службами СРСР та приблизно півтори тисячі радянських розвідників.
У 1962 році повернувся до Москви, продовжив службу у Головному розвідуправлінні. Паралельно продовжував передавати інформацію американській розвідці. Як резидент побував у кількох країнах Азії, отримав звання генерал-майора. 1980 року вийшов у відставку, працював в управлінні кадрів ГРУ. На неодноразові пропозиції переїхати до США Поляков відповідав: “Не чекайте мене. Я ніколи не приїду в США. Роблю це не для вас. Я роблю це для своєї країни”.
Полякова заарештували 7 липня 1986 року. 27 листопада 1987-го Військовою колегією Верховного суду СРСР був засуджений до розстрілу. Так само, як і Олексія Кулака, видав його Еймс Олдріч.
СРСР: 72 фотофакта “прекрасного минулого”
Втечі з СРСР: безумству хоробрих співаємо пісню
“Какую страну потеряли” або ностальгія за совком
Втікачі до СРСР: радянський рай – гірке розчарування
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
