Жан-Жак Ерве: У сільському господарстві має бути як у мушкетерів

Навіть за умов недосконалих законів та постанов Україна встигла експортувати вп’ятеро більше, ніж 10 років тому. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Жан-Жак Ерве – корінний француз, вже 12 років працює в Україні. Свою роботу він починав як радник із питань сільського господарства при українському уряді, а взагалі в аграрному секторі працює з 1974 року. “Український інтерес” поспілкувався з паном Ерве про розвиток агропромислового комплексу України та поцікавився, що очікує вітчизняних фермерів.

Попри всі свої інші досягнення, Україна все-таки аграрна країна, проте у цій сфері у нас не все добре. Чому?

В Україні поки що всюди не все гаразд. Проблеми, які залишаються в аграрному секторі, такі самі, як і в інших сферах – юстиції, боротьбі з корупцією. Є, мабуть, специфічні проблеми в сільському господарстві. Наприклад, незгоди у земельному питанні, низька підтримки села. Люди, які там мешкають, отримують недостойні зарплати та пенсії. Ось проблеми.

У своїх попередніх інтерв’ю ви казали, що Україна має величезний потенціал агропромислового комплексу, але не реалізувала його. Який стан справ на сьогодні?

Я дуже добре пам’ятаю, коли починав працювати в Україні у 2005 році, вона насилу експортувала близько 8 мільйонів тонн зернових культур, а цього року – 44 мільйони тонн. Ви знаєте у світі країни, які пройшли би подібне зростання так швидко? Тому треба ставити питання – який і чому потенціал ще залишається нереалізований. Навіть за умов недосконалих законів та постанов Україна встигла експортувати вп’ятеро більше, ніж 10 років тому. І зростання триває.

Останнім часом у нас розвиваються невеликі фермерські господарства. Це добре?

Звісно, можна, щоб підприємство було маленьке, але треба, щоб воно працювало з прибутком. В Україні, якщо один фермер нормально працює і отримує, скажімо, 100 доларів чистого прибутку з гектара (а великі підприємства отримують і більше), то з тисячі гектарів землі щорічний прибуток становитиме 100 тисяч доларів.

Я це порахував, спираючись на європейські критерії та приклад людей, які хотіли б отримати прибуток без субсидій. Є багато європейських фермерів, які сьогодні сподіваються відійти від системи субсидування сільського господарства. Вони вважають, що для родини вистачає близько 5 тисяч євро на місяць, а отже, десь 60 тисяч євро на рік. Це можна зробити на 100 гектарах землі, але з певним виробництвом. Із зерновими – складніше. Однак якщо господарство виробляє, наприклад, м’ясо чи яйця, то це реально.

В Італії маленькі підприємства живуть пристойно завдяки виробництву, плюс агротуризм, плюс культурні заходи. Можливо, вони не багаті, але їм ведеться добре. Тому треба знати, який тип підприємств ефективніший для кожного з видів виробництва.

Жан-Жак Ерве вже 12 років працює в Україні. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

В Україні, де проживає близько 40 мільйонів осіб, для внутрішніх потреб вистачає 30 мільйонів тонн зерна. Тож, якщо Україна виробить, скажімо, 65 мільйонів тонн зерна, як сьогодні, то 35–40 мільйонів тонн можна експортувати. Плюс 13 мільйонів тонн олійних культур. Україна потребує менше мільйона цих культур для себе. Є дуже великий ресурс, тому потрібні найефективніші підприємства, найбільш індустріальні, які все одно зможуть використовувати циркулярний принцип економіки, щоб зберігати потенціал виробництва.

Отже, якщо люди займаються занадто простими системами – кукурудза, кукурудза і ще трошки кукурудзи – це прогалини управління. Адже є інші потреби країни, люди хочуть їсти нормальні продукти: овочі, фрукти і так далі. Тому є місце для середніх підприємств.

В Україні багато молодих людей хочуть створювати нові типи підприємств, наприклад, кооперативи, щоб налагоджувати взаємини з жителями міста, пропонувати кошики власних продуктів. Тобто людей, які прагнутимуть виготовити екологічно чисті продукти харчування. У них немає капіталу, але є бажання.

Система кооперативів, як на мене, – реальне джерело розвитку сільського господарства. Як у мушкетерів – один за всіх і всі за одного.

Чи повинна держава підтримувати такі фермерські господарства? На яких умовах?

Я сказав би так – якщо держава забезпечить стабільні й рівні умови для розвитку, це буде основним її кроком. Наприклад, ви працюєте на базі 200 гектарів землі, отже, 20 гектарів ви використовуєте для себе, це ваш пай, а інші – орендуєте. Однак завтра ви можете все втратити. Бо прийде хтось, хто “підмастив”, де треба, й отримав необхідний підпис. Люди знають про це й усвідомлюють, що за них ніхто не заступиться. Суди судитимуть на користь того, хто заплатить більше. І це аж ніяк не бабуся, не дідусь і не фермер.

Тому треба, щоб в Україні був створений реальний стабільний ринок оренди землі. Це перший крок до реформування. Продовжуйте систему оренди на 10, 15, 20 років, і ціни оренди стануть ринковими. А це вже образ реальної вартості землі. Це також створить несприятливі умови для тих спекулянтів, які сьогодні мріють купувати ділянки, скажімо, за 500 у. о., а потім продавати їх за три тисячі. Треба таке заборонити, бо інакше це смерть усього.

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман анонсував фінансування підтримки фермерів розміром в 1 мільярд гривень. Наскільки цей крок обґрунтований?

А хто ці гроші отримав? Маленькі фермери? Ні, великі підприємства.
Є велика різниця між словами про підтримку фермерських підприємств і сумами, які вони отримали. Можливо, такі заяви роблять, бо в ЄС існує підтримка фермерства, але, як на мене, цього недостатньо.

І взагалі ніхто не порушував питання – скільки фермерів потрібно Україні. Приміром, у секторі виробництва автомобілів до війни працювало чимало підприємств, тепер залишилися одиниці. Можливо, думають, що таке припустимо й у сільському господарстві. Але особисто я не вірю, що така концентрація спрацює.

У зв’язку з незаконною анексією Криму і початком військових дій на Донбасі, Україна, якщо не припинила, то скоротила до мінімуму торгові відносини з Росією. Безумовно, це зачепило й АПК. Наскільки великі втрати і на які ринки в нинішніх реаліях варто звернути увагу?

Найбільші втрати – це молочні та м’ясні продукти. Є країни, які все ще потребують молочних продуктів. Наприклад, Китай, бо в них немає достатньо землі, щоб годувати 1,5 мільярда людей. Індія, Північна Африка. Нові перспективи є.

Наприклад, ми у Франції імпортуємо 6–10% кормів для тварин – сою, ГМО, бо самі такі продукти вирощувати не можемо. Ми могли б домовитися про відкриття спільних виробництв, бо це вигідно всім. Але без відкритих, реалістичних переговорів нічого вдіяти не можна.

Чому сьогодні мало інвесторів з ЄС в Україні? Бо юстиція недопрацьовує, щоб відповідати вимогам Євросоюзу. Українські еліти мають зрозуміти, що це потрібно.

Україну колись називали житницею Радянського Союзу. Чи судилося їй стати житницею Європи?

Це вже факт, що Європейський Союз імпортує мільйони тонн зернових та олійних культур з України. До Угоди про Асоціацію між ЄС та Україною такі країни, як Італія, Іспанія, Франція, Німеччина, імпортували великі обсяги кукурудзи, зерна тощо. Сьогодні ці цифри зростають, але вже не так різко. Тут є свої чинники. Торік врожайність в ЄС була дуже низька, тому Україна змогла експортувати чимало своєї продукції у ті країни, куди зазвичай експортував Євросоюз. Цьогоріч урожайність в ЄС краща, якість краща, тому Євросоюз знайде позиції для експорту. Я не бачу можливостей, щоб експортувати з України більше, ніж є. Звичайно, все залежатиме від прийдешньої аграрної політики Євросоюзу.

Ви вже 12 років працюєте в Україні. Яким зі своїх досягнень ви пишаєтесь найбільше?

Багато таких досягнень. Але, можливо, одне з них дуже цікаве, коли я підтримував рух України до Європейської міжнародної асоціації насінництва. Це дало змогу запровадити світові умови роботи.

У чому сьогодні полягає український інтерес?

Дуже гарне питання. Мені здається, що український інтерес полягає у налагодженні великої кількості контактів, а також у діалозі між верхівкою українського суспільства та його низами. Треба, щоб всі могли розуміти одне одного. Розуміння – це джерело поваги, а якщо поважати сусіда, то він вже не буде ворогом.

Якщо говорити про контакти, то Україна – велика аграрна країна поруч із ЄС, Франція – найбільша в Євросоюзі. Сподіваюсь, що Франція та Україна зможуть знайти варіанти зміцнювати й нарощувати співпрацю.

Бесіду вів Владислав Недашківський, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.