Не треба очікувати, що держава знає, як робити бізнес, бо скоріше за все вона цього не знає. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський
Не треба очікувати, що держава знає, як робити бізнес, бо скоріше за все вона цього не знає. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Олена Донець – засновниця компанії “ДУКО”, світовий експерт з побудови інноваційної екосистеми при університетах. Останні п’ять років вона керувала бізнес-інкубатором при Тель-Авівському університеті, який входить у 25 кращих інкубаторів світу. Наразі Олена Донець входить в експертну раду українських бізнес-інкубаторів YEP*.

Вона розповіла “Українському інтересу” про стартапи в Україні, інвесторів та роль держави в цьому процесі.

Що таке бізнес-інкубатори та до чого тут українські студенти?

Це та структура, яка допомагає та навчає як вірно розвинути свою ідею до компанії. Інкубатор, як правило, починає працювати саме з ідеєю. Роль інкубатора, як я її бачу, більше освітня, тобто навчити, як вірно створювати та вірно розвивати стартап чи компанію. Це певна програма, що насамперед дає практичні знання, а потім – бізнес-контакти, необхідні для розвитку, дає ресурси чи хоча б доступ до них: це й зустрічі з інвесторами, доступ до субсидій, які можна отримати від держави.

Тобто це така сполучна ланка між підприємцями та зовнішнім світом? У чому тоді зиск для інкубаторів?

Інкубатор – це сполучна платформа. Це дуже важлива структура, яка допомагає розвивати всю екосистему. Найчастіше інкубатор не буде на цьому заробляти, бо це початкова стадія для підприємців. Інкубатори мають бути недержавними організаціями (NGO) чи субсидіюватися певним спонсором, а це може бути університет, держава, або ж якась корпорація. Але треба розуміти, що це дуже важлива ланка, яка дає початковий поштовх для створення компанії. Найчастіше у всіх країнах ми можемо знайти бізнес-інкубатори при університетах, бо там збирається молодь. Це та стадія, коли у людей багато мотивації та ідей.

Чи є в Україні такі інкубатори?

Наприклад, те, що роблять в YEP. Це дуже важливо, бо якщо нема тих, хто візьметься за початковий розвиток ідеї до рівня, коли її готові вислухати, то і ідей, і професійних підприємств буде набагато менше. Всі вважають, що від ідеї до інвестування ти маєш пройти весь шлях сам, сам знайти ресурси. Найчастіше це не спрацює – більшість здасться на половині дороги. Кожен з нас має отримувати якусь допомогу під час процесу. Якщо цього не робитиме інкубатор, то цього не робитиме ніхто.

Найчастіше у всіх країнах ми можемо знайти бізнес-інкубатори при університетах, бо там збирається молодь. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський
Найчастіше у всіх країнах ми можемо знайти бізнес-інкубатори при університетах, бо там збирається молодь. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Якщо говорити про українські стартапи, наскільки їх сприймають на міжнародному ринку? Чи готові закордонні інвестори вкладати в них кошти?

Я не дуже знаю, які стартапи є в Україні, але знаю, що Україна має дуже добрий рейтинг на світовому ринку, бо вона відома своїми талантами, зокрема технологічними. Інвестори зацікавлені. Чого не вистачає Україні – це глобального бачення, амбіцій створювати компанію, яка добре заробляє, мільярдний проект. З амбіціями розвиток піде швидше, ніж ви очікуєте.

Україна вже заявила про себе, як країна, де є дуже багато талантів. Якщо додати до цього правильну освітню програму, підготовувати цих людей до міжнародних конкурсів, інвесторів, то 100-відсотково буде багато стартапів, які вийдуть саме з України. А це залежить від вірного навчання: якщо, наприклад, буде більше інкубаторів при університетах.

Україну дуже часто звинувачують в корупції. Чи не злякає це міжнародного інвестора?

Не тільки Україну звинувачують в корупції, а й всі пострадянські країни. Інвестори шукають зв’язки не з державою, вони шукають зв’язки з молодими людьми. Скоріше інвестор буде вкладатися не в ідею, а в людину, яка працюватиме над цією ідею. Тому я не бачу, як рівень корупції впливатиме на інвестора. Якщо інвестор побачить, що тут є гарні, чесні хлопці й дівчата, які добре працюють, то йому нема різниці яка корупція в державі.

А на які галузі інвестори або ж потенційні інвестори в першу чергу звертають увагу? Це IT-сектор, медицина, чи є якась градація?

У кожній галузі є свої інвестори. Україна відома IT-розробками.

Аутсорс?

Не обов’язково. Будь-який аутсорс роблять талановиті хлопці. Якщо їх вірно направити, вони будуть робити стартапи. Зараз вони роблять аутсорс, бо це те, де можна заробити. Вони будуть робити стартапи, якщо зрозуміють, що там також можна заробити. Це все залежить від того, куди їх направляєш. Тут треба зрозуміти, що є талановита молодь, яка хоче щось змінити – це головна відправна точка. Які інвестори сюди прийдуть? Ті, що як раз шукають талановитих людей, які не лише готові, а й можуть втілити ідею. Тобто інвестувати не в саму ідею, а в людину, яка має всі компетенції, щоб перетворити цю ідею в мільярдний бізнес. Будь-який інвестор вкладає гроші виключно з особистого інтересу – заробити більше грошей. Якщо ти та людина, яка допоможе йому заробити гроші, він в тебе інвестує.

Будь-який інвестор вкладає гроші виключно з особистого інтересу – заробити більше грошей. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський
Будь-який інвестор вкладає гроші виключно з особистого інтересу – заробити більше грошей. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Україна ще має таку проблему, що наша молодь у пошуках кращого життя часто виїжджає за кордон. Відбувається такий собі “відтік мізків”, ви самі зауважили, що наших спеціалістів цінують у світі. Як з цим бути? Як мотивувати молодь залишитися у своїй країні та розвивати її?

Ви самі сказали – у пошуках кращого життя. Коли у вас є достатньо можливостей всередині країни, тоді люди будуть залишатися. Отже недостатньо можливостей. Потрібно створювати певні можливості для людей, щоб вони залишилися. Жодна людина не покине країну і те місце, де їй зручно. Потрібно створювати інфраструктуру, яка забезпечує чи хоча б обіцяє краще життя.

А у “відтік мізків” я не до кінця вірю, бо він є всюди та завжди. Сьогодні ми живемо в глобальному світі, і ми як пережитки називаємо це відтоком, а молодь – розвитком самого себе. В глобальному світі нема кордонів. Неможливо зупинити когось, хто може знайти собі цікавішу роботу в іншій країні. Але це не факт, що він не повернеться. Якщо зробити для нього умови, щоб він повернувся, то він повернеться.

Україна якраз знаходиться у стані реформ. Чи є якісь глобальні моменти, щоб утримати нашу молодь?

Насамперед потрібно дати молоді можливість створювати власну інфраструктуру, яка буде їх обучати. У держави одна роль і дуже важлива – залучити іноземних інвесторів.

Ізраїль має дуже цікавий та успішний досвід. У 1993-1995 роках посадовці розробили програму створення десяти венчурних фондів (інвестиційний фонд, орієнтований на роботу з інноваційними підприємствами та стартапами – прим. ред.). До того в Ізраїлі жодного фонду не було. Ініціатива йшла від держави, – вона й має йти від держави від самого початку, а вже потім фонди повиннфі працювати самостійно.

Не треба очікувати, що держава знає, як робити бізнес, бо скоріше за все вона цього не знає

Отже влада Ізраїлю виділила 80 мільйонів доларів. Кожний венчурний фонд отримав по 8 мільйонів, а ще 12 вони мали привести з-за кордону. Керувати фондом могли лише ізраїльтяни – не можна було привести міжнародну компанію з грошима яка б і керувала. Умови ж були такі: якщо ви гроші приводите, ви створюєте приватний 20-мільйонний фонд на п’ять років. Через п’ять років фонд або міг сплачувати певні суми, так звані роялті, або ж міг повернути стартові 8 мільйонів державі з невеликим процентом.

Фонди повернули кошти державі. І вони могли вже самостійно залучати інші гроші, бо мали певну історію, авторитет і робочі інвестиції. Так це запустили.

Роль держави – запустити певний процес, вона не повинна ним керувати. Коли процес запущений, держава має зробити крок назад і дати йому працювати. Держава має займатися державними справами, а не бізнесом. Не треба очікувати, що держава знає, як робити бізнес, бо скоріше за все вона цього не знає.

Читайте також: Рон Фрідман: українець, чий винахід врятує мільйони життів

Не обов’язково, що модель Ізраїлю спрацює в Україні. На мою думку, сьогодні тільки держава може залучити серйозні інвестиції в екосистему ззовні, тобто це має бути якась державна програма хоча б задля ініціативи. Не треба очікувати, що держава буде інвестувати в стартапи, бо вона – не венчурний фонд. Така сама картина з університетами. Там професори, вони не підприємці. Чому хтось очікує, що професори будуть навчати підприємництву? Це абсолютно різні речі. Треба розуміти, що у кожного своя роль, і кожен її має грати. Тоді система буде працювати.

Добре, уявімо, що я – молодий студент, маю ідею. Що треба зробити, щоб її реалізувати, які мої перші кроки?

Насамперед відкрити Google і почитати, як реалізувати свою ідею (сміється – прим. ред.). Там ви знайдете багато матеріалів. Тобто не очікувати інвестицій, а почати робити, бо гроші прийдуть, коли видно результат. І працювати треба не для того, щоб отримати гроші, а по кайфу. Якщо ви хочете бути підприємцем, щоб стати мільйонером, але вам не подобається те, що ви робите, то мільйонером ви не станете, бо ви заздалегідь здастеся. Ви повинні любити те, що робите. Ідея насамперед має бути близькою вам, бо гарні ідеї починаються з вирішення власних проблем. Кажуть, наприклад, що Цукерберг створив Facebook, аби знайомитись з дівчатами. Початкові ідеї це не кінцеві стартапи, які ми бачимо. Будь-яка ідея як мінімум сім разів змінюється у процесі її втілення. Треба знати, як її змінювати. А поганих ідей нема.

Гарні ідеї починаються з вирішення власних проблем. Кажуть, наприклад, що Цукерберг створив Facebook, аби знайомитись з дівчатами

Є дуже гарна теорія: не сидіть в гаражі, працюючи над ідеєю, і не думайте, що ви найрозумніший, бо скоріше за все це не так, якщо ви сидите в гаражі. Треба одразу робити те, що буде працювати з клієнтом. Зрозумійте хто ваш клієнт, для кого ви вирішуєте проблему, і хто готовий за це платити. Далі треба знайти певну екосистему навколо себе. Я не знаю жодного міста в світі, де б не говорили про стартапи. Завжди є якісь зустрічі, конференції, де можна зустріти людей, які мислять як і ти. Вдома тобі скажуть, що ти божевільний, друзі – нафіг тобі це треба, йди ти на нормальну роботу, ти так і залишишся без грошей. Це добре бути божевільним, але треба знайти таких самих божевільних, які тебе підтримають.

Інший дуже важливий аспект – ніколи не шукати гроші перш ніж щось робити. Гроші даються на результат, а якщо ти не можеш його показати, то грошей тобі ніхто не дасть. Якщо ти позичаєш другу гроші, то мабуть спочатку запитаєш, що він зробить з ними, а не просто їх даси, бо він твій друг.

Ніхто нікому нічого не винен – це правило життя. Тобі щось дадуть, якщо ти сам щось дав. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський
Ніхто нікому нічого не винен – це правило життя. Тобі щось дадуть, якщо ти сам щось дав. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Я дуже часто зустрічаю в пострадянських країнах хлопців та дівчат, які думають, що вони найрозумніші, що в них найкрутіші ідеї, що їм всі зобов’язані – навчити, дати гроші. Ніхто нікому нічого не винен – це правило життя. Тобі щось дадуть, якщо ти сам щось дав. Оцей менталітет, що нам держава щось винна, треба викорінювати. Це йде від сім’ї, від вчителів, від того, що Радянський Союз був так побудований. Треба аби пройшло кілька поколінь, щоб його викорінити.

Ви керували бізнес-інкубатором, який входить у 25 кращих інкубаторів світу. Як ви до цього прийшли?

Тяжко працюючи. Ми почали багато всього робити і показали гарний результат як створюємо освітні програми. Це привело нас у певний рейтинг. Насамперед треба заявити про себе на міжнародному рівні, а заявити про себе можна тільки через своїх резидентів, які також заявляють про себе. Якщо в тебе є резиденти, які вже сидять Кремнієвій долині через три роки після твого запуску, то, мабуть, ти робиш щось вірне.

Український інтерес. На вашу думку, в чому він має бути?

Інтерес, як і будь-якої іншої країни, сьогодні один – економічний розвиток, щоб людям було добре, щоб вони не виїжджали заради кращого життя. І частково економічний розвиток визначається інноваційним розвитком, а це, наприклад, стартапи. От країна і має покласти в кошик інтересів розвиток інноваційної екосистеми. Врешті-решт кожна країна конкурує між собою на світовому ринку і треба бути конкурентноздатним. Тому український інтерес – її люди.

Розмову вів Владислав Недашківський, “Український інтерес”


*YEP – це мережа бізнес-інкубаторів в університетах України. Минулого року вони випустили 21 команду, з яких 8 мають перші інвестиції та клієнтів. YEP співпрацює з адміністраціями університетів, міністерством економічного розвитку та торгівлі, міністерством освіти і науки, яке пише закон про стартапи в університетах.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.