Ігор Жуковський: Бабуся збирала танки, а я – роботів (ФОТО)

65
Українські старшокласники у 20-ці кращих молодих робототехніків світу. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

Ігор Жуковський, Михайло Корешков та Інга Манжуленко – українська команда старшокласників, які увійшли у 20-ку кращих на всесвітній олімпіаді з робототехніки. Михайло з семи років займається програмування. Ігор з родини інженерів, його бабуся збирала танки! А Інга, щойно повернувшись з виснажливого тижневого конкурсу в Америці поїхала в літній табір, де підвищуватиме свої навички програмування. На жаль, ми не встигли з нею поспілкуватись. Поруч з ними весь час була ментор Надія Владикіна. Вона збирала винахідників, супроводжувала протягом підготовки до конкурсу та була разом з командою у Вашингтоні.

– Хлопці, як ви познайомились? 

– Ігор. Ми познайомились на курсах з програмування. Я ходжу туди з 12 років, а Мишко взагалі з 7-ми. У мене була величезне бажання займатися робототехнікою, і коли з’явилась можливість – я не вагався.

– А чому таке велике бажання?

– Ігор. Я дуже люблю математику і точні науки. До того ж у мене вся родина – інженери. Мені здається це було вирішено ще до мого народження (усміхається).

– Тобто береш приклад з батьків?

– Ігор. Так, я дивлюсь на те, чим вони займаються і мені це також стає цікаво.

– А які у них були цікаві проекти чи винаходи, можливо?

– Ігор. Ну, бабуся у мене взагалі танки збирала.

– Михайло, а як у тебе склалося з цим напрямком?

– Михайло. Насправді, безпосередньо робототехнікою я почав займатись вже під час підготовки до цього конкурсу. Раніше займався хіба мікроелектронікою та якимись дрібничками. А так програмуванням з самого дитинства займався. Власне тому на цьому конкурсі займався частиною програмування. Створював додаток для керування роботом. А от з робототехнікою стикнувся навесні цього року.

– Цікаво, як ви знайшли цю можливість поїхати на таку подію в Америку? Чи є в Україні олімпіади з робототехніки? Чи був якийсь відбір?

– Надія. Насправді олімпіади є. Але вони трохи іншого формату, це стосується різних варіантів конструктора та завдань. Ці олімпіади проводить компанія “ПРОЛЕГО”, яка є партнером деяких всесвітніх програм з робототехніки, яких багато. Щороку ми проводимо олімпіаду “Robotica” в Палаці спорту вже 9 років поспіль та фестиваль “ROBOfirst”. Ці програми об’єднують більше чотирьох тисяч дітей зі всієї України. І оскільки наша компанія “ПРОЛЕГО” є партнером багатьох заходів, ми їх організовуємо та координуємо. І от на одній з олімпіад у Нью-Делі, в ІндіЇ у листопаді, президент “First Global” Джо Сестак запропонував нашому національному організатору, Оксані Стоєцькій, взяти участь у “First Global”, що проходить в Америці.І повернувшись додому ми почали думати, як же знайти людей, які туди поїдуть? Це було дуже делікатне питання, бо треба знайти лише одну команду, в той час, як на інші конкурси можна висувати до 6-ти команд. Команду нам вдалося зібрати десь аж ближче до кінця березня. Кожен складав тест з фізики, математики, електроніки, програмуванню. У всіх, кого ми відібрали чудові результати. У нас ще дівчинка Інга є в команді, ось закінчила 11 клас. Зараз поїхала в табір, де розвиватиме свої навички з програмування. У досконалості немає меж (усміхається).

Надія Владикіна: кожен складав тест з фізики, математики, електроніки, програмування. У всіх, кого ми відібрали чудові результати. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

– На що найбільше звертали увагу під час відбору?

– Надія. Дуже важливим було те, скільки часу вони зможуть приділяти підготовці. Бо часу було не так багато, як здавалось. Ми одразу домовились, що, як тільки закінчуються уроки в школі, вони приїздять і ми працюємо, до самого вечора.

– Як тривала підготовка?

– Надія. По-перше, нам треба було ознайомитись з набором, бо такий набір ніхто ніколи не бачив. Це був спеціальний набір саме під ці змагання, такі однакові набори відправили усім учасникам конкурсу. До нас він дійшов десь у квітні. І поки ми зрозуміли що і як працює, до чого прикріплюється – вже півмісяця чи місяць минув. І фактично саме будівництво у нас тривало з середини травня і протягом червня. В липні ми вже тестували його.

– А які були умови? Що вам треба було створити?

– Надія. Ну нам сказали, що буде певна територія, де ми маємо орієнтуватись і де будуть проходити змагання. Та треба створити робота, який певним чином буде виконувати інженерні завдання.

– Ігор. Простіше кажучи, це все було реалізовано, як гра. Сказали, що будуть сині та помаранчеві кульки. Їх треба збирати. А от як ти це будеш робити – сам маєш вигадати.

– Михайло. Всім дали однакові набори, але роботів однакових не було. Бо нам сказали: “Будьте креативними”!

– Розкажіть про перші враження, коли приїхали в Америку на конкурс?

– Ігор. Наша перебування в Америці розпочалось дуже цікаво (сміється). Нам не довезли робота. Ми дві години бігали шукали його по всьому Вашингтонському аеропорту. Потім виявилось, що якісь добрі люди привезли його в гуртожиток замість нас.

– Ого. Оце так.

– Ігор.Здавалось би, все окей, робота привезли. Немає чого перейматись. Та ж без робота можна було їхати назад в Україну.

– Михайло. В Америці було спекотно. Нам було складно пристосуватися до клімату. Але в США багато кондиціонерів, тому нам пощастило (усміхається).

– Ігор. Було дуже приємно зустрітися з учасниками з інших країн. Починаючи від елементарної практики англійської мови. Це дозволяє і свої навички підтягнути, і зрозуміти як люди себе поводять у розмовному середовищі. Ще було дуже приємно обмінюватися культурними цінностями, дивитися хто чим в інших країнах захоплюється. За усім цим спостерігати та ділитися зі світом своїм досвідом. Це дуже приємно.

Ігор Жуковський – учасник команди робототехніків. Було дуже приємно зустрітися з учасниками з інших країн. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

– Які там були роботи?

– Ігор. Там було дуже багато варіацій. Від найпростіших рамок, які просто загрібають всі підряд кульки та вивозять на сортування. А були просто величезні монстри, зроблені з поламаних шестерень. От команда Іраку таку зробила. З ланцюгів там зроблені контейнери, з шестернь ще щось. Він катається такий великий.

– Михайло. Фантазію проявили усі.

– Хто був найбільшим конкурентом?

– Ігор. Складно сказати, бо альянси постійно змінювались. Тобто не було чіткої команди, всі учасники перемішувались між собою, бо такі правила. Виходить, що в одному раунді ми граємо проти команди якоїсь країни, а в іншому ми вже союзники. Найбільшого конкурента визначити складно, бо більшість роботів показала себе доволі ефективно. І тут напевно воля випадку, якщо робот не зламався, не вилетів, то все гаразд, якщо щось сталось, то вибачте.

– Надія. Так, дійсно, найбільший конкурент – це випадок.

– Ігор. Деякі форс-мажори траплялись, бо конструктор знаходиться на тестуванні, його розробили саме для цих змагань. І тому багато непередбачених технічних питань виникало вже під час самого конкурсу. Починаючи від зв’язку закінчуючи електронікою. От, наприклад, під час одного з підготовчих матчів, наш робот вилетів, бо наш планшет підключився до іншого робота.

– Михайло. Насправді було багато сильних команд не тільки з європейських чи азіатських країн, а й африканські країни себе добре показали.

– Надія. Проїхали 70% африканських країн, була вся Південна Америка, 75% Азії, 75% Європи. Єдині, хто не приїхав – це країни, де тривають активні військові дії.

– Ігор. Та Північна Корея.

– А як ви можете оцінити темпи розвитку робототехніки в Україні?

– Надія. Ми можемо говорити лише про освітню робототехніку, бо це наша стихія. Робототехніка в Україні починається з шести річного віку з конструктора Lego. Чому з конструктора, тому що робот це не лише “платка”, яка запускає все, а ціла працююча система. Діти з 6-ти років можуть навчитися створювати прості механізми і трохи простого програмування. Починаючи з 10-ти років вивчають більш складні механізми, відповідно складніше програмування. І якраз ця техніка в рамках олімпіади у нас в Україні і проходить. І ця олімпіада є досить масштабною, велика кількість різних категорій, вони розбиваються за віком. Є й інші олімпіади, зі складнішим конструкціями. Тобто все це є. Треба тільки подивитись, якщо є бажання, то й приєднатись.

– А якщо так багато команд і доволі широко розповсюдженою є освітня робототехніка, то чому складно було знайти учасників для “First Global” в Америці?

– Надія. Тому що тут була умова: діти від 15 до 18-ти років, а ми працюємо з молодшими. А також був зовсім новий конструктор з яким ніхто не працював. І треба було знайти стресостійких дітей, у яких достатньо знать у певних напрямках. От нашу команду ми зібрали завдяки студентській організації, яка діє при КПІ. Вони запросили своїх ліцеїстів 10-11 класи для написання тестів.

– Розкажіть детальніше про гру, про те, як розподілили ролі у команді?

– Михайло. Я зокрема займався частиною програмування. У нас є два джостіка для управління роботом, бо одночасно треба було запускати кілька процесів, одна людина могла б не впоратись. Ігор займався пересуванням по полю, а Інга відповідала за відкривання і закривання контейнерів з кульками. Також Інга запускала підйомник, він у нас доволі довго підіймається. Виходить, що сама гра проходить так, що об’єднуються 3 проти 3-х команд, тобто створюють два альянси. Вони навмання обираються. Завдання зібрати якомога більше синіх, помаранчевих та червоних кульок. Блакитні кульки символізують воду, їх треба відвезти в ємкість для води, в одному кінці арени. Червоні кульки символізують забруднену воду, яку треба відвезти до мосту посередині арени. Ми виділили приблизно ролі. Це головний робот, який стоїть на так званій річці,куди котяться всі кульки. Також виділили робота, який збиратиме не зайняті кульки. А також робота, який збиратиме червоні кульки і у нього буде ціль зібрати якомога більше цих кульок, бо вони є дорожчими, ніж сині у 4 рази. Також в кінці гри є завдання врятуватися від, так званої, повені. Треба підвіситися за балки по краях арени або заїхати на міст. За це також дають додаткові бали. Ми зробили універсального робота, який міг виконати будь-які завдання конкурсу.

Михайло Корешков – учасник команди робототехніків. Ми зробили універсального робота, який міг виконати будь-які завдання конкурсу. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

– Скажіть, чи може бути практичне застосування вашого робота?

– Ігор. Так, однозначно. Насправді, однією з умов конкурсу було те, що найуспішніші моделі потенційні інвестори готові використовувати, як прототип робота для очистки води. Тобто, якщо замінити наші деталі, на деталі для фільтрації води – він буде працювати.

– А чи ефективно буде використовувати такого робота замість звичайного фільтра?

– Михайло. Так, як механізм, звісно. Якщо помаранчеві кульки являють собою забруднення, а блакитні кульки чисту воду, то є можливість відрізняти, як мінімум за розміром молекул. Сортування може бути трохи іншим, але от наш датчик світла, який розрізняє колір кульок, також своєрідний фільтр.

– Чи є якийсь прототип, від якого відштовхувались?

– Ігор. Прототипу, за яким працює повністю весь робот – немає. Лише от передня нижня частинка вона схожа на ту, що у комбайні. Ми її зробили. І думаємо клас, це геніально. А потім я дивлюсь і думаю – та це ж комбайн.

На фото ліворуч внизу між двома чорними “дисками” натягнені помаранчеві троси – це і є прототипна деталь з комбайну. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

– Михайло. Ми зупинились дуже ретельно на сортуванні кульок у контейнерах, потім ми їх обережненько відвозимо і скидаємо.

– Ігор. Я вважаю, що успіх координації між собою й з іншими командами полягає у тому, що ми одразу обрали тактику, ось цю з кульками, і весь час її притримувались.

– А як Вас сприймали в Америці? Чи не питали, як там у вас справи в Україні?

– Ігор. Як і до всіх. Політики взагалі жодної не було. Ніхто про це не думав. Єдине, що я помітив, це команда біженців із Сирії, вона називалась “Hope” (надія).

– Надія. Просто було не до цього.

– Ігор. Одна з найкращих рис конкурсу, це те, що стираються рамки між країнами, расами, релігіями. Залишаються люди, які натхненні ідеєю зробити світ кращим. Немає поняття, українець, росіянин, американець, залишається єдине поняття – людина.
Михайло. Ми постійно працювали в альянсах. Треба було з будь-якою командою знайти спільну мову, підготувати спільну тактику.

– З ким найбільше спрацювались?

– Ігор. Ми прийшли до думки, що найприємніші враження після матчів у нас були після роботи з Японією та Логусом. З ними були найбільш результативні матчі та найбільш плідні обговорення.

– А чи були якісь у вас розбіжності або суперечки в середині команди?

– Ігор. Напевно розбіжностей не було. Ми часто сперечалися, дискутували, обговорювали як краще. У нас є фраза, від якої мене тепер трохи тіпає: “Це не надійно”. Її любила говорити Інга. І нам доводилось щось перероблювати. Але все ж таки це спрацювало, бо наш робот не ламався на відміну від інших. І як туди, так і назад він долетів без ушкоджень. Назад навіть без зайвих пригод (усміхаєтья).

– Чи плануєте брати участь наступного року?

– Надія. Так, планують! (усміхається) Ми не готові відмовитись, бо вже давно у нас не було таких розумних і талановитих дітей. По можливості будемо працювати лише з ними.

Хлопці погоджуються мовчазною згодою, кивають головами та усміхаються.

– Хлопці, розкажіть, де плануєте далі навчатися?

– Ігор. Це доволі складне питання. Бо треба спершу визначитись у якому напрямку рухатись. Бо технології зараз розвиваються дуже швидко. Через 5 років навчання світ може стати просто з ніг на голову. І ти не знатимеш де застосовувати отримані знання. Зараз розвивається і штучний інтелект, і робототехніка. Треба все добре продумати.

Ігор Жуковський: технології зараз розвиваються дуже швидко. Через 5 років навчання світ може стати просто з ніг на голову. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

– А хочете працювати в Україні чи..?

– Ігор. Так!

– Михайло. Так!

– Ігор. Ми зараз налаштовані на те, щоб не просто працювати в Україні, а проводити багато заходів, бути акселераторами для проектів. Ми не лише робототехніки, у нас є справжній старт-ап. І те, що ми побачили у наших колег на конкурсі і те з чим самі зіштовхнулись – це те, що більшість винахідників ставиться до своїх проектів, як до шкільних. Для оціночки, для галочки. От я зробив і все. Більшість з них не виходить на ринок і не намагається просувати свій продукт далі. І таким чином Україна втрачає потенційні комерційні проекти. Або їх перекуповують закордон. І ми ось хочемо допомагати таким же молодим старт-апам, які і наш. На маю думку, це потрібно й українській економіці в цілому, бо це саме те, що допомагає рухатись вперед.

– А чи окрім цього проекту ще якісь ідеї, задумки, плани у робототехніці?

– Ігор. Хочемо поїхати в Коста-Ріку на World Robot Olympiad. Та зараз постає фінансове питання, тому шукаємо спонсорів. Там завдання значно складніше, ніж на “First Global”, де ми були. Там і робота з машинним зором, потрібна більш дрібна моторика робота. Треба фактично зібрати тетріс і це дуже складно. Тобто ти тиснеш на кнопку і твій робот збирає тетріс автоматично.

– Надія. Це виклик своїм знанням. Можливість порактикувати те що є і здобути нові навички.

– Трохи провокаційне питання. Чому ви витрачаєте час, сили та гроші на підготовку і поїздки по таких олімпіадах?

– Надія. Можу впевнено стверджувати, що це колосальний досвід у підготовці і нові знання не обмежуються знаннями з фізики та порогрмування. Це вміння спілкуватись, вести соціальну активність та головне будувати свій робочий процес. Це навички, які необхідними у будь-якій роботі. І це престиж українських дітей і престиж нашої країни.

– Який він, на вашу думку, український інтерес?

– Ігор. Ми думаємо, що український інтерес у тому, щоб бачити перемоги, можливості. Бо на світовому рівні ми можемо багато чого. Щоб люди пишались, що вони живуть в Україні та любили свою країну. Український інтерес в українських успіхах. Бо у нас всюди є перемоги, про них треба говорити.

Ганна Веретенник, Український інтерес 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.