Герой України Ігор Гордійчук: Усе важко, але потроху та збудеться!

371
Якщо обирати між кількістю і якістю, то якість набагато важливіша, - генерал-майор Гордійчук про армію. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Існують люди, повага до яких народжується з неймовірною швидкістю. Почувши історію військового, який брав участь у страшних подіях на Савур-Могилі, не залишилося байдужих українців. Ігор Гордійчук – генерал-майор, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна, Герой України. Пройшов шлях від командира механізованого взводу до заступника командира танкового полку. Навчався у США, Канаді та Великій Британії. Тепер своїм досвідом ділиться з юними ліцеїстами. Суворий, але справедливий, ідейний та мудрий. Мотивації вистачить на всю Україну. Звідки сили, наполегливість та віра у краще, генерал-майор Гордійчук розповів “Українському інтересу”.

– Чому ви вирішили стати військовим?

– У мене дядько – професійний кадровий офіцер. Щороку він приїжджав до нас у гості. Незважаючи на дефіцит товару, він завжди привозив іграшки. Пам’ятаю, перше, що він привіз – це був іграшковий автомат. Звичайно, свою роль відіграла агітаційна політика, багато військових фільмів показували, і взагалі того часу бути офіцером було дуже престижно. У четвертому класі в шкільному творі я написав, що хочу бути військовим.  Своїй мрії ніколи не зрадив. Потім у середній школі записався у гурток зі стрільби, де завжди посідав призові місця. І так сталось, що у десятому класі я отримав дорослий розряд – це мене теж мотивувало.

– Як ви уявляли своє майбутнє, коли були курсантом?

– Оскільки професія військового передбачає просування по службі, то звичайно, що ставив собі за мету – досягти висот. Але я мріяв бути у бойових підрозділах, бойовим офіцером, тому про навчальний заклад і думки не було. Але в моєму випадку, на жаль, через поранення я не можу бути ближче до передової, мені тепер потрібна штабна робота. А посада начальника ліцею підходить.

– Бути начальником військового ліцею – це велика відповідальність. Потрібно виховати нове покоління, на яке буде розраховувати вся країна. Які завдання ви собі ставите як начальнику?

– Насамперед, якісно виконувати свою роботу. Щоб здобути і мати авторитет, потрібно постійно сумлінно і наполегливо виконувати свої посадові обов’язки, а щоб втратити авторитет і довіру – достатньо одного ганебного випадку. Існують завдання-мінімум – це виховати випускників порядними людьми. Завдання-максимум – це виховати високо мотивованих, всебічно підготовлених, із чіткою громадянською позицією, майбутніх офіцерів Збройних сил України. Командир повинен бути прикладом для підлеглих, дотримуватись слова, думати про успіх загальної справи, менше говорити – більше робити, бути готовим взяти керівництво та відповідальність на себе. Слідкувати, щоб ліцей був вільним від корупції. Заклад має бути поза політикою та поза бізнесом. Такі завдання стоять, переді мною.

– Яким має бути військовий?

– Військовий має реалізувати себе на 100%. Має вижити у будь-яких умовах та має знайти вихід із будь-якої складної ситуації. Це основне.

– Що або хто вас надихає? Звідки сили бути реформатором?

– Я сили набрав за рік, під час реабілітації у США. У них досвід великий, і вони знаються на своїй роботі. Я відновився, насамперед, морально і ментально, а потім фізично, але ще трішки над цим треба попрацювати. Мені допомагає сім’я. Дружина і донька надихають, безумовно. І самі обставини надихають, тому що боротьба ще продовжується, розумію, що це – війна за Незалежність, за Свободу, і ні в якому разі не можна здаватись і відступати. Ми обіцяли і клялись, що цю війну обов’язково виграємо. Потрібен тільки час.

– Кожного начальника критикують. Як ви сприймаєте критику?

– Якщо справедлива критика, то я кажу: “Дякую”. Мені як начальнику навчального закладу треба ухвалювати радикальні рішення, наприклад – відрахування. Тому часто доводиться чути критику від батьків ліцеїстів, бо вони захищають своїх дітей. Багато наклепу читаю, що ми тут корупціонери, перевищуємо повноваження. Я завжди кажу: “Приїжджайте з перевірками – будь ласка, тільки радий буду, якщо допоможете покращити роботу”. Але є критика несправедлива, наприклад, анонімні коментарі, в яких пишуть брехню через особисті образи. Тут потрібно просто відрізняти – де правда, а де ні.

– Яку ви обрали стратегію, аби запобігати корупції в ліцеї?

– Перше, що я всім кажу: “Роби як я.” Якщо ти бачиш мінімальний ризик, то ніколи не підписуйся і не погоджуйся. Я поки детально не розберусь у ситуації, ніколи не поспішаю підписувати документи. Сам собі й усім ставлю завдання – не збирати кошти з будь-кого на будь-що, і попередив усіх викладачів, контрактників, офіцерів, що корупції не буде! Якщо когось спіймали “за руку”, то я видаю аркуш, ручку, і кажу: “Будь ласка, пиши заяву і до побачення.” Так, це жорсткий підхід, але він справедливий та ефективний. Я не можу гарантувати, що всі лазівки перекрив, але я гарантую, що обов’язково це зроблю – щось одразу, щось за день, за тиждень, за місяць, але обов’язково зроблю! Якщо рідна ненька Україна вимагає, значить так буде.

Гордійчук: Російська пропаганда працює за методичками Геббельса. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

– Що найважче у роботі начальника ліцею?

– Коли повністю відновлю сили, то користі приносити ще більше і швидше буду. Важко по одних документах сформувати думку про людину. Мені потрібно піти до класу, подивитися в очі. Зв’язок між викладачем і учнем має бути. Це мені трошки важко. Але беремо приклад із передових військових вишів України, де всюди камери знімають, щоб спостерігати за процесом навчання, за стосунками між ліцеїстами, щоб розуміти, які у них проблеми, чим ми можемо допомогти в розв’язані цих питань.

– Яким шляхом далі має розвиватися українська армія?

– На жаль, нам потрібно захищатись від найбільшої армії у Європі, а Україна не може витрачати всі гроші тільки на армію. Потрібно вкладати і в освіту, медицину, науку, культуру. Колись, у часи Другої світової війни, Вінстону Черчиллю запропонували скоротити витрати на культуру, на користь армії, на що він відповів: “А за що ж ми тоді воюємо?”. Так і ми воюємо за ідеї. У нас цінують людське життя, а на тій стороні людина – ніхто. Тому нам потрібно нарощувати м’язи. Стратегію ми маємо правильну. Україна прагне швидше долучитись до НАТО, щоб вони сприяли нам якомога більше – і морально, і матеріально, і фізично, у всіх напрямках.

Усе, що стосується новітніх технологій – космічного розвитку, кібербезпеки, засоби спеціального зв’язку, інформаційних технологій, це теж дуже важливо. Чому “Імперія зла” активно використовує пропаганду за Геббельсом? Тому що у цій війні хто перший завоює свідомість людини, той і переміг. Я не просто за професійну армію, я за високопрофесійну армію, тому що ми втратили дуже багато людей, військової техніки, через відсутність мотивації військових підрозділів.

Якщо обирати між кількістю і якістю, то якість набагато важливіша. Тоді армія буде набагато сильнішою. Я спілкуюсь із багатьма начальниками, усі розвиваються та переживають реформи. Але нам потрібно набратись терпіння, тому що всі хочуть все й одразу, а так не буває. Я не знаю випадків, коли хтось прийшов на все готове.

– Кому ви довіряєте, і кому мають довіряти українці?

– Насамперед, потрібно вірити собі, у себе, у Бога. Якщо ти помилився, нічого страшного – необхідно зробити крок назад, проаналізувати зроблене і виправити ситуацію. У кожного своя дорога, але треба вірити в найвищі сили, які розставлять все на свої місця, ніщо не залишиться без уваги. Дорогу перейде лише той, хто йде. Захисту рідної держави мають максимально сприяти всі громадяни. Навіть якщо не йдуть воювати, то вони мають повною мірою сплачувати податки та виконувати свій громадянський обов’язок.

– Що таке український інтерес?

– Це успішна Україна, вільна від кайданів “Імперії зла”! Ми заплатили вже дуже велику ціну. Революції багато чому навчили. Я вірю в наш народ. Ми переможемо! Потрібно, щоб зміни були інформаційні, фінансові, ментальні. У цих змінах мають брати участь усі українці!

Радана Бігун, “Український інтерес”