Галина Горяна: У 79 років танцювала фламенко на роликових ковзанах

66
Пані Галина грає в теніс, катається на роликах, веде клуб "Активне довголіття", власний YouTube-канал, подорожує, вивчає англійську і активно нею користується. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

У свої 84 роки Галина Горяна дивує як своїх однолітків, так і молодь. Вона встигла написати декілька книжок, повчити Бориса Патона кататися на водних лижах, самостійно відновитися після серйозних травм. Тепер пані Галина грає в теніс, катається на роликах, веде клуб “Активне довголіття”, власний YouTube-канал, подорожує, вивчає англійську і активно нею користується, зокрема й для того, щоб розповідати за кордоном правду про те, що відбувається в Україні. Наразі вона готується до поїздки у США на міжнародний тенісний чемпіонат і має дуже щільний графік, але попри це приділила увагу “Українському інтересу”.

– Розкажіть, як ви потрапили у теніс?

Коли мені було 60 років. Чекала на друзів у Гідропарку, а вони грали у теніс. Я подивилася, мені сподобалось і собі захотілося. Мені дали ракетку, я стала на корт, кумедно стрибала, але влучала і по м’ячу, і по корту. Після цього мене стали вчити, наняла тренера.

Спочатку увійшла в категорію людей, які з дитинства грають і програвала. Але в мене характер переможця. Щоб не впадати у паніку ставила собі ціль – кожний прийнятий мною м’яч – це перемога, кожний забитий м’яч – подвійна перемога. І так крок за кроком я йшла.

Я була чемпіонкою України з гірських лиж багато років поспіль, до 40 років була у збірній України, саме тому свої дні народження зустрічаю в горах – це самоствердження, що я ще можу.

На робочому столі пані Галини встановлена світлина, як вона катається на лижах. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Сім років тому в мене була травма сильна. У метро пробігав молодий хлопець, штовхнув мене, а ескалатор дотягнув до самого верху. Розрив зв’язок, артроз… Лікарі сказали – тільки операція, а руку ніколи не зможу підняти. У мене дві освіти – медична і фізкультурна, я дуже люблю активне життя. Розробила для себе програму і тепер, як бачите, піднімаю руки, граю в теніс і обійшлася без операції.

– У нас склався такий стереотип, що пенсіонер обов’язково має бути змученим, ледве рухатися і постійно сидіти у черзі у поліклініці. Як зламати цей стереотип?

Саме цим питанням я й замаюсь. В мене була травма хребта, лікарі сказали – прогресуюче знерухомлення. Мені це не сподобалося. Я пішла до бібліотеки, пропрацювала тему, взялася за проблему комплексно і тепер я рухаюсь значно більше середньостатистичної жінки.

Я люблю танцювати. У 79 років танцювала фламенко на роликових ковзанах. Просто я була в Іспанії і мені дуже сподобалось фламенко.

Перший раз на міжнародні змагання до Туреччини поїхала чотири роки назад. Там було 70 жінок, яким за 80 років. Красиві, енергійні з живим очима. А з СНД нікого не було, я була одна. Повернувшись до Києва, подивилася середню тривалість життя. У нас середня тривалість життя у жінок – 72 роки, в Росії – 66, а у наших сестер по розуму на Заході, в Америці, в Японії – 82-85. Я стала аналізувати і думати чому. Ми тягнемо “совкове” минуле, і воно всюди. Навіть молодь, бо хто виховує молодь? “Совки”.

Читайте також: Найстарша жителька України: Гадать не годна, а раніше на карти кидала

У Радянському Союзі було – “молодым у нас везде дорога, а старикам почет”. Людина ішла на пенсію і сиділа у шані, втрачала діло, якийсь інтерес і повільно ішла на той світ. Тому мені спало на думку організувати клуб “Активне довголіття”, бо в головах людей закладено – пішов на пенсію і життя скінчилося. Це дуже глибоко сидить, навіть у молоді. Мені дуже хочеться розбити цей стереотип.

Мене якось запросили зніматися як модель. Я з цікавістю пішла. Вів це Андре Тан. Мені не сподобалися його слова. Він сказав, що після 40 років жінки мають ходити в напівтонах, у розмитих тонах, і в мене одразу асоціація – Радянський Союз: напівтони, напівжиття. У Радянському Союзі навіть іграшок не було яскравих, все було сіре, однакове. Я провела дискусію у клубі “Активне довголіття”. Ми всі категорично проти напівтонів, проти напівжиття. Ми всі живемо яскравим життям, любимо яскраві тони.

Читайте також: Найстаршій водій України живе в Ніжині і їздить на “Сенсі” у 97 років

Після аспірантури я працювала у Амосова. У нього така думка: лікар лікує хворобу, а здоровим людина робить себе сама. Моє завдання – навчити людей бути здоровими.

– Окрім тенісу, клубу ви ще й активно користуєтесь комп’ютером, Інтернетом, у вас навіть свій канал на YouTube є. Ви давно працюєте за комп’ютером?

Я з покоління наукових працівників. Якщо щось приходить нове, то я повинна вивчити. Комп’ютер почала вивчати у 2000 році. Онук навчив мене знімати фільми, монтувати їх. Я онуків вчила грати в теніс, кататися на гірських лижах, а вони мене – комп’ютеру.

Пані Галина впевнений користувач комп’ютеру. Має власний YouTube-канал, активно пише у Facebook. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

– Легко дається навчання?

Якщо я чогось не знаю, не соромлюсь, питаю, вивчаю і далі йду.

– До речі, я знаю, ви вивчаєте англійську мову…

Так. Вишукую через Інтернет безоплатні курси. З подругою сідаємо, прослуховуємо, потім задаємо одна одній питання. Але чим я відрізняюсь – навіть знаючи погано часи чи ще щось, я все одно говорю. А моя подруга чекає, коли вона опанує мову, тоді вона заговорить. Я вважаю, що неможливо вивчити мову, якщо не говорити. От з нашої команди говорю тільки я одна. Треба постійно використовувати мову. Я йду по вулиці і думаю англійською “це дерева”, “це небо” і так далі, постійно прокручую англійською усі свої дії.

Пані Галина вивчає англійську мову, щоб мати змогу спілкуватися з людьми за кордоном і розповідати їм про Україну. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Чому ще. Мені достатньо моєї англійської – як проїхати, як пройти, але нас розпитують про ситуацію в Україні, і треба відповідати. Особливо багато розпитують з Австралії, американки, багато хто цікавиться. І деякі не мають вірного уявлення, бо росіяни розповідають їм зовсім інше. Ми вважаємо ще своїм завданням нести правду, роз’яснювати, що до чого. Наша підготовка направлена на те, щоб вільно пояснювати іноземцям про Україну.

– І вам вдається змінити думку людей?

Звичайно!

– Вам часу на все вистачає?

Ні. Мені катастрофічно його не вистачає. В мене розписані буквально усі дні. Це в мене усе життя так. Я вчилася у двох вишах одночасно, займалася науковою діяльністю, виступала на змаганнях, народила в аспірантурі. Зі мною були чотири чоловіка на кафедрі, я захистилася раніше, а вони ж не народжували.

– Розкажіть про турнір. Вам хтось допомагає? З яким настроєм туди їдете?

Федерація не має грошей, вона сплачує тільки за участь, все інше – власними силами. Зробили звернення у Facebook, хоча, знаєте, все життя я непогано заробляла і не вмію просити. Після публікації мені пішла допомога, навіть по 20 гривень. Це так зворушливо – люди хочуть допомогти чим можуть. Зібрали 8 тисяч. Одна людина дала мені 200 доларів з умовою, що я витрачу їх не на поїздку, а тільки на розваги в США. Маю надію, що за два місяці зберемо необхідну суму. Прорвемося! Дуже дякую всім, особливо тим, що пересилали по 20 гривень. Народ у нас чудовий!

А настрій… Перемогти дуже складно. У мене характер переможця, я орієнтована на перемогу, але реально як буде, так буде. Звісно виходжу на корт з тим, щоб перемагати. У спорті ставиш ціль і досягаєш її. Я українка і борюся.

– Яку пораду ви можете дати нашій молоді?

Я хочу звернутися до молоді: у всіх вас є мами, папи, бабусі й дідусі. Їх хвороба буде вам перекреслювати життя. Зараз такі часи, що ми постійно сидимо. Я згадую своє дитинство, і життя в Якутії – ми бігали, лазили по деревах, а зараз дітей виводять погуляти на годинку-дві, наче собачку. Рухова активність дуже знижена у дітей і літних людей. От я й знайшла найбільший стимул – не бути тягарем для інших.

Активним довголіттям треба займатися від народження. Тобто комплексний підхід. Бути здоровим дуже просто – треба навчитися правильно харчуватися, правильно рухатися, зберігати душевну рівновагу і обов’язково мати улюблену справу. Роботу, яку ти робиш – ти маєш любити. Поки у тебе є улюблена справа і ти палаєш нею – ти живеш.

Розмову вів Владислав Недашківський, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.