Яке майбутнє української трансплантології

66
Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

Проблема трансплантації в Україні є актуальною з початку незалежності, адже неврегульованість на законодавчому рівні та корумпованість медичної галузі постійно сповільнювали її розвиток.

З проблемою трансплантації на життєвому шляху зіштовхнулася Наталія Гордієнко. Лікарі поставили її доньці Аліні страшний діагноз – легенева гіпертензія (підвищення кров’яного тиску в легеневій артерії, яке призводить до задишки). Протягом десяти років вони намагалися підтримувати стан Аліни ліками та чекали на трансплантацію.

“Аліна – сирота. Я удочерила її у 2007 році, коли дівчинці було п’ять. Десять років ми боролися за пересадку. Австралійці у пересадці нам відмовили. Адже Україна не підписала договір з організацією “Євротрансплант”.

Дитина була у важкому стані. Ми звернулися до відповідних служб в Індії. Вони й перевезли Аліну на операцію, а ми влізли у величезні борги, які довго не зможемо виплатити. Ще до операції ми щомісяця витрачали по 175 тисяч гривень. Зараз тільки на аналізи йде по 400 гривень у 4-5 днів, а ще на ліки – близько 10 тисяч гривень у місяць”, – розповіла “Українському інтересу” пані Наталія.

Проте, навіть після довгоочікуваної операції з пересадки легенів та серця, проблеми у сім’ї не закінчилися.

“Після повернення з Індії ми зіштовхнулися з проблемою відсутності центрів реабілітації після трансплантації органів. Є кардіоцентри, які спеціалізуються виключно на серці, а в Аліни основна проблема у легенях. Індійські лікарі запропонували нам на рік вивезти дитину у місцину з чистим повітрям, щоб знизити бактеріологічні навантаження. Ми перевезли її на хутір. Тепер з чоловіком потижнево чергуємо. Це додаткові витрати на бензин, а грошей і так вже давно нема”, – додає мама Аліни.

Операція з пересадки нирки, серця, печінки, кісткового мозку для українців за кордоном коштує 80-120 тисяч доларів. Це без вартості проїзду. Розвинута система трансплантології знизила б вартість операцій у 3-4 рази.

Потреба в Україні

В Україні досі нема жодного реєстру хворих, які потребують трансплантації.

“Немає державного реєстру – немає потреби у створенні різних програм та у лікуванні. Наприклад, усі ті, хто можуть бути у реєстрі легеневої гіпертензії рано чи пізно потраплять у реєстр по трансплантації. Така ж ситуація з іншими органами”, – зазначила “Українському інтересу” громадська діячка Оксана Куліш.

Статистика операцій по трансплантації теж не тішить. Так, у 2016 році в Україні виконали 126 органних трансплантацій, з них 119 – нирки, 5 – печінки та 1 – легені. Якщо порівняти ці дані із США, то за аналогічний період там провели більше 30 тисяч таких операцій.

В Україні досі немає жодного реєстру хворих, які потребують трансплантації. Фото: Український інтерес / Олександр Бобровський

“Оскільки Україна не є членом Євросоюзу, отримати звідти органи для пересадки дуже проблематично. Найчастіше українці самі їдуть на трансплантацію в Індію або Білорусь”, – коментує пані Оксана.

Законодавча база

Основною проблемою наразі є законодавча база. Згідно із Законом України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” живим донором може стати лише близький родич. Але, навіть при добровільній згоді, він має заповнити безліч документів. На бюрократію витрачається багато часу, якого у хворого нема.

Окрім того, в Україні не працює так звана трупна трансплантологія, яку мав би регулювати закон “Про трансплантацію”.

Відсутність правильного закону про трансплантацію та донорство – це дев’ять життів у день, заявив у коментарі “Українському інтересу” директор Інституту серця Борис Тодуров. “Це більше, ніж гине на дорогах, чи у зоні збройного конфлікту. Проблема дуже актуальна”, – наголошує він.

Презумпція згоди та незгоди

Більшість експертів та лікарів вважають, що впровадження презумпції згоди допоможе у вирішенні питання трансплантації в Україні. Відповідно до неї, за життя людина має підписати договір про незгоду використання її органів для трансплантації. В іншому разі їх вилучать автоматично.

Презумпцію згоди підтримують і представники МОЗ. Так, на 2018 рік у міністерстві готують пілотний проект з трансплантації органів від донора, який не є родичем хворого – неродинного донора. На це уряд планує витратити 112 мільйонів гривень з державного бюджету. У межах проекту впровадять посаду трансплант-координатора. Він власне буде спілкуватися з родичами донора, підбором пари “донор-реципієнт”, а також питаннями перевезення пацієнта та органів до місця операції.

Водночас голова комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець виступила проти. На її думку, презумпція згоди призведе до зловживання лікарями своїм становищем – вони почнуть навмисне констатувати смерть мозку, замість порятунку хворого. Вона запропонувала альтернативний законопроект, який комітет підтримав у першому читанні. Документ ґрунтується на презумпції незгоди. Згідно з якої людина сама обирає – ставати донором після смерті чи ні.

Звичайно, за один день трансплантологія в Україні не запрацює. Потрібен діалог з суспільством. “Ми маємо пояснювати людям, що це необхідно та правильно. Адже люди вирішують, чи захочуть вони стати донорами після своєї смерті. Проблема не лише у законодавстві. Це має бути система трансплант-координації”, – коментує Оксана Куліш.

Шляхи розвитку

Серед напрямків розвитку експерти виділяють:

– формування у суспільстві позитивної думки щодо донорства, як порятунку життя;

– ухвалення оновленого закону про трансплантологію;

– створення системи трансплант-координаторів;

– забезпечення медичних установ газоаналізаторами (прилад, який фіксує смерть мозку);

– формування реєстру донорів та пацієнтів, що потребують трансплантації;

– створення програми по реабілітації пацієнтів після трансплантації.

Варто сказати, що в Україні є все необхідне для розвитку трансплантології: кваліфіковані фахівці та медичні заклади для проведення операцій з пересадки органів. Але не вистачає найголовнішого – розуміння суспільства, що це необхідно. Також потрібно оновити чинний закон про трансплантологію. Перші кроки, ніби, зроблені, але документи вже два роки лежать на розгляді в парламентському комітеті.

Трансплантологія – це інколи єдиний спосіб порятунку життя. Власне ця думка має лежати в його основі.

Катя Пташка, кореспондент “Українського інтересу”