Петриківський розпис: подарунок України культурній спадщині людства

36
Петриківський розпис: подарунок України культурній спадщині людства. Фото: Український інтерес/Ганна Веретенник

Петриківський розпис прославив українських майстрів народної творчості в усьому світі. Чимало будівель та церков у різних країнах розписані “петриківкою” українських умільців.

В Україні “петриківкою” прикрашають меблі, посуд, печі, димарі й стіни хат. Назва розпису походить від місця його “народження” – села Петриківки, що на Дніпропетровщині. Нині в Петриківці живе більше шістдесяти майстрів народної творчості.

Коли саме почали малювати “петриківкою” достеменно не відомо. Деякі дослідники свідчать, що розпис з’явився у ХІV столітті. Інші говорять, що він існував ще за часів Київської Русі. У самих Петриківцях вважають, що розпис вигадали козаки.

Процес створення “петриківських” візерунків. Фото: Picssr

Є ще одна легенда. Вона розповідає про дівчину Оксану, яка у неділю залишилась вдома сама, коли її батьки поїхали на ярмарок. Дівчина сумувала й вирішила розмалювати хату. Батьки повернулись додому й не повірили у побачене. Спершу сварили доньку. Проте згодом сусіди, родичі та друзі почали просити Оксану, щоб вона так само оздобила їхні домівки. З того часу в Петриківці всі хати розписують візерунками. Люди говорять: “Красиво в цім селі, як в церкві”.

Хата, розмальована “петриківкою”. Фото: Picssr

Легенди легендами, але документально малюнки були зафіксовані в середині ХІХ століття. Дослідження етнографа Дмитра Яворницького відкрили світу імена “петриківських” майстринь початку XX століття: Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко та Параски Павленко. Ці художниці – єдині представниці свого покоління, чиї творіння зі встановленим авторством збереглися у музеях донині.

У 50-х роках ХІХ століття найбільш розповсюдженими були хатні розписи. Їх створювали імітаційно та абстрактно, тобто без ескізу. Малювання на папері прийшло, як замінник стінописів. Їх вирізали за контуром, продавали і ліпили на стіни.

“Петриківка” – це пелюстки, листя, стебельця та лінії, котрі в умілих руках перетворюються у несподівані квіти, кетяги калини, винограду, казкових птахів і навіть людей.

Рослинні візерунки “петриківки”

У Петриківському розписі завжди переважали рослинні візерунки, здебільшого квіткові. Створювали передусім фантастичні, небувалі у природі форми квітів, основою яких ставали елементи місцевої флори. Наприклад, “цибульки” або “кучерявки”.

Нерідко квіти та ягоди поєднували з птахами. Іноді малювали тварин та навіть людей, які мали дещо фантастичний вигляд. Часто в “петриківці” використовували образ жар-птахи. Ця істота, за українською міфологією, приносить щастя.

Розпис із зображенням птаха. Фото: Picssr

Дослідники “петриківки” відзначають, що для створення візерунків українці використовували природні фарби.

“Раніше люди виготовляли фарби з рослин та овочів. Я не можу стверджувати, бо це все ще треба дослідити, але мені здається, що частина малюнків створена саме фарбами з натуральних інгредієнтів”, – розповідає віце-президент “Асоціації майстрів народного мистецтва” Ніна Бурневич.

Петриківський розпис. Фото: Picssr

Червоний колір одержували з вишневого соку, зелений – з пирію та листя пасльону, синій – з квітів проліска. Відтінки жовтого давали пелюстки соняшника, лушпиння цибулі й кора яблуневих паростків. Фарби розводили на яєчному жовтку й молоці, а закріплювали вишневим клеєм чи буряковим цукром.

Однією з сучасних “петриківських” майстринь є Галина Назаренко. Вона відома тим, що розмалювала стіни Українського культурного центру в Парижі та зробила розпис хлівнів у заповіднику Софія Київська. Там жінка “петриківкою” створила дерево життя та бігунок.

Майстриня Галина Назаренко. Фото: Picssr

Як розповіла “Українському інтересу” майстриня Галина Назаренко, переважно “петриківським” розписом займались та досі займаються жінки. Але вже зараз, у сучасному розписі, є метри чоловіки. Наприклад, у Петриківцях живе дідусь, якому зараз 95 років. Він відкрив у своїй хаті музей, де презентує свої доробки.

Також мисткиня розповідає, що візерунки створюють за допомогою пензлика з котячої шерсті. Були спроби використовувати шерсть зайця та лисиці, та нічого не вийшло. Їхня шерсть недостатньо м’яка та еластична.

Петриківський розпис став одним із головних надбань нематеріальної культури України, внесеним до спадщини ЮНЕСКО.  Його навіть визнали кращим за Аргентинське танго.

“Якщо проаналізувати малюнки “петриківського” розпису, то можна сказати, що серед них немає негативних. Є такий вислів: “петриківка” існує, щоб радувати око й милувати душу” – каже майстриня.

Ганна Веретенник, Український інтерес 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.